Дзвони підземного храму спонукали прихожан на добру справу.

Мало не в кожному українському селі існує переказ про те, як у давнину храм начебто провалився крізь землю. Зазвичай такі події пов’язані з часами монголо-татарської навали. Кажуть, що в ті часи церкви будувалися умілими майстрами без жодного кілка, аби можна було їх швидко розібрати. Коли селяни дізнавалися від вартових, що наближається орда, вони швидко розбирали храм, рятуючи його таким чином від руйнування.

Таку ж історію переповідають з покоління в покоління і мешканці Топорів, що на Ружинщині. Подейкують, що неподалік від місця, де нині розкинулось село, стояв Свято-Покровський храм. У час найбільшої небезпеки він разом з прихожанами пішов під землю, врятувавши сам себе від знищення. Селяни кажуть, що й зараз на світанку час від часу з-під землі чути передзвін церковних дзвонів. На місці храму забило джерело, життєдайна вода якого вгамовує спрагу перехожих.

Днями біля джерела благочинний Ружинського округу протоієрей Михаїл Маркевич здійснив водосвятний молебень. Йому співслужили священики благочиння.

Духовенство та віряни здійснили Хресний хід до джерела та звернулись до Господа Бога у спільній молитві.

Благочинний округу наголосив, що така подія приємна і похвальна, адже з ініціативи місцевої громади відродилось ще одне святе місце в районі. Добрі наміри прихожан започаткували хорошу традицію – Хресний хід та молитву на місці відновленої святині.

– Молімось, аби вода з цього джерела була благодатною не лише для наших тілес, а й очищала наші християнські душі, – закликав о. Михаїл.

Настоятель Топорівського Свято-Іоанно-Богословського храму протоієрей Йосиф Батько подякував усім, хто допоміг і працею, і фінансами, і молитвами облаштувати й облагородити криничку і капличку коло неї, а також відремонтувати ґрунтову дорогу, що веде до джерела. Вагомий внесок зробила у цю справу керівник ДП «Рогачівське» Н.О.Туранська.

Після молебню усі присутні мали змогу скуштувати джерельної води, а також були запрошені на спільну трапезу.

Так, древні перекази та світанкові дзвони підземного храму спонукали прихожан до відродження святині та започаткування доброї традиції: спільної молитви біля джерела.