Велика й благословенна Субота минула... Тіло Вчителя, зняте з Хреста, повите чистою лляною плащаницею, було покладено учнями на холодне кам’яне ложе нового гробу, що висік у скелі Йосип Арімафейський. Він був радником синедріону, таємним послідовником Господа Ісуса Христа. У цю Суботу земля сповнилася великого страху: вона розкрила свої надра для неживого Тіла Владики видимого й невидимого світу. Створена Його помахом, вона упокоїла нетлінне Тіло Того, Хто освятив її з Хреста Своєю Кров’ю, безстрашно й безжалісно пролитою синами людськими. Усе суще оплакувало Владику. Сонце приховало промені, неспроможне дивитися на Розіп’яту Боголюдину, що свідчила про Себе: Я світло для світу (Ін. 8, 12). Земля здригнулася, і камені Голгофи розпалися, викриваючи тим жорстокосердість боговбивць. У цю Суботу все затамувало подих, очікуючи Воскресіння, бо спочивав Тілом у землі Той, Хто був сильніший за смерть.
