Під Твою Милість прибігаєм, Богородице Діво…

Історія чудотворної ікони Матері Божої Бердичівської доволі тривала й особлива. Від цього образу виходить дивовижна сила, яка посилає благодать Божу, і кожному, хто звертається до Пресвятої Богородиці з щирою вірою та молитвою, надає допомогу і зцілення… Віднедавна з благословення Високопреосвященнішого Никодима, Архієпископа Житомирського і Новоград-Волинського, було написано копію стародавнього образу, яка зберігається у Свято-Миколаївському соборі м. Бердичева.

З історії ікони Матері Божої Бердичівської

У різних історичних та наукових джерелах можна знайти цікаві дані про чудотворну ікону Божої Матері Бердичівської. Її появу дослідники відносять до часів Середньовіччя. Дмитро Степовик, український мистецтвознавець, провідний співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України, професор історії мистецтва Київської Духовної Академії, професор історії культури Українського вільного університету в Мюнхені, зокрема, пише про «Бердичівську чудотворну ікону Богородиці Провідниці-Одигітрії – спільну святиню православних і католиків України»: «Я хочу написати про її духовну суть і мистецьку вишуканість як учений, але до цього долучається ще й особистий мотив. Я народився перед початком Другої Світової війни в селі Слободище біля Бердичева, і мої батьки пізніше розповідали, що під час кожних відвідин районного центру Бердичева (у різних господарських справах) вони не оминали випадку помолитися перед цією іконою в Кармелітському монастирі, навіть якось принесли мене, тоді немовля, до цієї ікони. Так само вони розповідали, що перед самою війною 1941-го року бердичівські більшовики влаштували в монастирі пожежу, під час якої згорів оригінал ікони XVI століття. За іншою версією, ікону (як значну матеріальну цінність) викрали, а потім оголосили, що вона «випадково» згоріла від несправності електрики. Слід зауважити, що монастир Босих Кармелітів – обитель католицька, але чудотворну ікону Богородиці шанували як православні, так і католики обох обрядів, а зцілення при ній ставалися з усіма, хто тут щиро підносив молитву до Господа».

Дослідник стверджує, що «іконографія цієї святині східна, візантійська, тобто належить до одного з семи варіантів зображень Богородиці з Дитям-Христом на руках. Цей варіант називається Провідницею, або Одигітрією. Провідниця тому, що Мати Божа проводить усі молитви вірних до неї – на свого Сина, розуміючи що Він є втілений Бог, хоч і малий ще віком. Композиція Бердичівської ікони походить із образу Богородиці так званої Сніжної, що знаходиться в старовинній базиліці в центрі Рима – Санта Марія Маджоре: Великий храм Святої Марії».

Невідомо, за яких обставин і ким зроблено з римського образу Богородиці Сніжної копію, і як вона потрапила у власність українського православного магната князівського походження Тишка. Він володів багатьма землями нашої сучасної Житомирщини, а його помістя було у Бердичеві, де нині діє монастир Босих Кармелітів. Ікона знаходилася в каплиці при домі Тишка, а згодом – у церкві Архангела Михаїла. І вже тоді при ній сталися чудотворіння. Тишко почав зводити новий великий храм на честь Богородиці, пише вчений, будівництво завершив нащадок Василь Тишкевич. Усі наступні княжата Тишкевичі свято зберігали святиню у своєму родовому замку над річкою в Бердичеві.

У Православній Енциклопедії, що видається з благословення Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II та з благословення Патріарха Московського і всієї Русі Кирила, також пишеться про чудотворний образ, шанований православними і католиками: «Згідно православної традиції, ікона була явлена козакові Тишку на його хуторі на місці майбутнього Бердичева (відомий із 1546, нині місто в Житомирській обл., Україна). Спочатку образ помістили в каплицю, потім – у спеціально побудований цим козаком храм в ім'я Архангела Михаїла».

Не менш цікавою є історія, як православна святиня потрапила до католицького монастиря Босих Кармелітів. Сталося це у 20-30-ті роки ХVІІ століття, йдеться у дослідженні Дмитра Степовика: «Один із нащадків Тишка, київський воєвода Іван Тишкевич, під час зіткнення з татарськими нападниками потрапляє в полон до кримських татар. Закутий у кайдани, він у видінні побачив образ Богородиці – родинну реліквію. Перед іконою стояло декілька ченців, яких Іван ніколи раніше не бачив. Вони голосно просили Діву Марію, щоби посприяла визволенню Івана Тишкевича з татарського полону. Одразу після цього видіння так і сталося: без видимої причини татари звільняють Івана Тишкевича з неволі й відпускають додому, в Україну. Він повертається до своїх воєводських обов'язків у Київ. Став дуже побожний і при кожній нагоді їхав у Бердичів до ікони. Воєвода бував і в Польщі. В 1630-му році, перебуваючи у Любліні, він раптом упізнав в обличчя ченців, котрих бачив у видінні в татарському полоні... Зворушений і розчулений, воєвода Тишкевич запрошує Босих Кармелітів – а в Любліні він упізнав саме їх – до Бердичева, щоби заснували й тут свій монастир». Ось що пише бердичівський краєзнавець Анатолій Гробчук у книзі «Бердичів. Історія міста від заснування до сьогодення (історико-краєзнавчий нарис)» про рід Каленика Мишковича, якому в 1437-му році князь Лев Болеслав Свидригайло, наймолодший син Ольгерда, Великий князь Руський (Київський), надав жалувану грамоту як своєму підданому – васалу – на володіння земель, зокрема, і сучасної Бердичівщини: «У Каленика Мишковича було три сина – Сенька, Івашка і Тишка (Тишко, Тимофій). Від третього сина Каленика Мишковича – Тишка – і походить рід Тишкевичів (що означає нащадки Тишка). В наступні роки нащадки Каленика активно освоювали край, будуючи замки і населяючи їх переселенцями. В цей час і з'являється, або скоріше відроджується, Бердичів». І в переписі населених пунктів містечко згадується як власність Василя Тишкевича – сина Тишка Калениковича, розповідає Анатолій Горобчук: «22-го липня 1642-го року новозбудований храм освячено (нині це так званий нижній, «дольний» храм)

… При будівництві храму було використано частину мурів і приміщень старого замку, засновником та власником якого був ще Василь Тишкевич. Під час урочистостей освячення храму Януш Тишкевич склав жертовний дар для нового костелу – він передав родинну ікону Пресвятої Діви Марії…»

У часи другої світової війни чудотворну ікону втрачено. В 90-х роках ХХ століття її копія була написана польською художницею Воженою Муха-Совінською за зразком Божої Матері Сніжної з римської церкви Санта Марія Маджоре і урочисто коронована в 1998-му році у відбудованому костелі Бердичева. Художниця не дотримувалася оригіналу, вона у власній інтерпретації використовувала основу образу, при цьому, копії ікони Божої Матері Сніжної з римської церкви Санта Марія Маджоре поширювалися в XVII-XVIII ст. Тишко ж, якому, за переказами, з'явилася ікона, жив за 200 років до цього.

Провідний науковий співробітник Музею волинської ікони, відділу Волинського краєзнавчого музею (м. Луцьк) Людмила Карпюк у дослідженні «До питання історії культу ікони Богоматері Римської у Луцьку» констатує: «У колекції Державного музею історії релігії у Санкт-Петербурзі зберігається три ікони Богородиці Бердичівської, які потрапили сюди у 30-х роках ХХ століття з храмів Ленінграду. Вони створені у середині ХVIII – початку ХХ століть, на одній із них є напис, який засвідчує, що це «образ Пресвятої Богородиці Бердичівської».

Нині Бердичівську ікону копіюють кращі українські художники та іконописці: Сергій Булко, Ігор Орищак й Ігор Леськів (спільний твір), Андрій Дем'янчук, Василь Стефурак та інші. Як стверджує професор Дмитро Степовик, українське мистецтво дало унікальний варіант поєднання традиційної східної ікони з новою гармонізацією форм, кольорів, простору та часу.

Серед тих, котрі звертаються до образу Божої Матері Бердичіської, є й наші земляки.

«Шия Твоя – як стовп Давидів... тисяча щитів висить на ньому – усі щити сильних…»

Восени 2011-го року, а це було в жовтні, до послушника Свято-Іоанно-Богословського храму с. Скраглівки Василія приїхав на гостювання раб Божий Миколай із Житомира. Вони спілкувалися, читали молитви до Пресвятої Богородиці, і одного разу розмова торкнулася історії ікони Божої Матері Бердичівської, зокрема, явлення образу Пресвятої Богородиці з Немовлям козаку Тишку. Віруючі побачили на одному з православних російських сайтів у списках усіх відомих Богородичних образів зображення ікони Божої Матері Бердичівської (за матеріалами ювелірної Майстерні Миколи Балмасова – голови Спілки художників-прикладників м. Ярославля). Написи над ликами двох Святих були нечіткими, і Василій та Миколай зв’язалися зі Спілкою, де підтвердили їх здогадку: це Святий благовірний князь Олександр Невський і Святий Великомученик Георгій Побідоносець.

Виникла думка про те, що було б добре написати копію ікони Богоматері Бердичівської. Місцевий художник Мирослав Ясельський зробив декілька ескізів, згодом зупинилися на остаточному варіанті, де в центрі – образ Божої Матері Бердичівської, і з двох сторін – лики Святих: благовірного князя Олександра Невського і Великомученика Георгія Побідоносця. Чоловіки поїхали до Києво-Печерської Лаври, там ревно і щиро молилися. За Божим Промислом вони зустрілися з одним ченцем зі Святого Афону, котрий вислухав їх і підтримав. Бердичівляни також побували у Свято-Успенській Почаївській Лаврі, де звертали молитви до Божої Матері біля відбитку Її Стопи, перед чудотворним образом Пресвятої Богородиці в монастирях: Черніївському, що на Хмільниччині, та Браїлівському на Вінничині. Старець із Свято-Троїцької обителі під час спілкування з художником Мирославом Ясельським подивився ескіз та схвалив благочестивий намір рабів Божих Василія і Миколая та бердичівського митця. Після духовних роздумів і обговорень влітку 2012-го року бердичівляни приїхали до Високопреосвященнішого Никодима, Архієпископа Житомирського і Новоград-Волинського. Владика надав благословення на написання списку ікони Божої Матері Бердичівської. В серпні Мирослав Ясельський розпочав благу справу, і список був майже завершений узимку 2012-го, перед святом Введення в храм Пресвятої Богородиці.

Копія шанованої святині чекала свого часу…

Створення ікони – це складний і протяжний творчий процес, пов’язаний із глибокими роздумами та пошуком рішень. Благочинний Бердичівського округу, настоятель Свято-Миколаївського собору протоієрей Віталій Бойков та клірик храму, протоієрей Віктор Сватула (відповідальний у благочинні за відділ релігійної освіти), побувавши у майстерні художника, порадили додати деякі штрихи й деталі до ликів Святих.

У 2014-му, на третій день Різдва Христового, духовенство благочиння і віруючі звершили Хресну ходу до пам’ятного знаку на честь 2000-річчя Різдва Христового, до Свято-Миколаївського собору повернулися з іконою Божої Матері Бердичівської . Святиня була виставлена для загального вшанування і молитов у лівому вівтарі храму. Роком раніше, саме в ці дні, під час написання образу, сталося чудо...

Ікону називають «ученням Церкви у фарбах», вона – не просто відображає окремі події Священної історії, а є плодом молитви і свідченням віри. Іконографію богослови іменують нашим «Вірую» в кольорах. Процес творення починається задовго до того моменту, коли майстер бере в руки інструменти. Перш ніж приступити до роботи, іконописець звершує піст і ревно молиться, розповідає художник Мирослав Ясельський: «Іконопис – це не просто стиль живопису, це передусім служіння Богу і людям, шлях, що дається не всім, і школа копіткої та натхненної праці. Цією справою я займаюся протягом

15-и років. Оригінальна ікона Божої Матері Бердичівської виконана у візантійському стилі. При написанні копії мною були внесені деякі елементи реалізму, при цьому основні композиційні принципи залишилися непорушними. Цій іконі притаманні живість і натуральність образів, її колорит будується на поєднанні спокійних охристих тонів».

В центрі ікони – Богоматір, уподібнена біблійному образу Давидова стовпа зі щитами і зброєю, що служили захистом Єрусалиму. Пресвята Богородиця одягнена в синю сукню і червоний мафорій (велике покривало), що огортає Її голову, плечі і спускається донизу. Божа Мати лівою рукою тулить Боже Дитятко, а правою тримає рученята Ісуса. З двох сторін – Святий благовірний князь Олександр Невський і Святий Великомученик Георгій Побідоносець.

Внизу напис: «Як стовп Давидів у Філіпіаді: тисячі щитів висять на ньому, відображаючи всі стріли сильних».

Колись Святий цар і пророк Давид створив свій несказанно прекрасний стовп, що стояв на високій горі, між Сіоном і Єрусалимом. І був він серед них, ніби шия між тілом і головою, бо своєю висотою перевершував Єрусалим і досягав Сіону. На тому стовпі висіли щити і зброя, необхідні для війни та захисту Єрусалима… Божа Матір постійно молиться за нас, покриті, як щитом, її Святим покровом, ми залишаємося непошкодженими від стріл. Бо наша Захисниця має тисячу щитів для нашої охорони. «Ікона Божої Матері Бердичівської, Яка є покровителькою міста, знайшла своє місце у головному храмі Бердичева, – говорить благочинний округу, настоятель Свято-Миколаївського собору протоієрей Віталій Бойков. – В усі часи історії не припиняється Її заступництво за нас перед Господом. І мешканці Бердичівщини сьогодні звертають свої молитви до Пресвятої Богородиці перед Її іконою «Бердичівська».

Усі, що вдаються до Неї з вірою та ревністю, знаходять захист і допомогу….

Історія створення копії ікони Божої Матері Бердичівської, що перебуває у Свято-Миколаївському соборі, овіяна чудесами. Іконопис – надзвичайно духовна і копітка справа, ікону святі отці називають вікном у небо… Художники пишуть святі образи з раннього ранку до пізнього вечора. Якось Мирослав Ясельський, знаходячись у домашній майстерні і наносячи малюнок пензлем, подумав: чи не відпиляти гілки у дерева, що розрослося і закривало вікно в кімнаті, заважаючи проникненню світла? Наступного ранку, на світанку, а це було напередодні свята Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, дерево раптом зламалося. Дивовижно, адже раніше воно витримувало різні бурі і натиски шквалів! І ось на цьому місці залишився стовбур, який постав, наче стовп. Друге диво сталося у перший день Різдва Христового наступного, 2013-го року. Мешканка с. Скраглівки, раба Божия Тетяна, рано вранці йшла до Свято-Іоанно-Богословської церкви. Жінка подивилася у бік Бердичева й побачила в небі світоносний стовп. Вона застигла від здивування і наклала на себе Хресне знамення. «Яко стовп Давидів…» – написано на копії ікони Божої Матері Бердичівської.

Житомирянин Миколай одним із перших відчув на собі чудодійну силу ікони Божої Матері Бердичівської. Восени 2012-го року через складні життєві випробування він переніс нервове напруження, внаслідок чого у чоловіка виникли симптоми передінсультного стану, що супроводжувалося гострим головним болем. Миколай прийшов до майстерні художника Мирослава Ясельського, приклався до ікони і згодом відчув полегшення.

Взимку 2013-го, розповідає послушник Василій, спостерігалося декілька випадків благодатної допомоги від святого образу за молитвами до Божої Матері: «У мене почало дуже крутити ноги. Через сильний біль я три ночі не міг спати. Взяв води, освяченої біля ікони Божої Матері Бердичівської, потер хворі місця, і невдовзі все пройшло… Цієї ж пори відбулося ще одне зцілення. У чоловіка, котрий страждав на алкоголізм, розвинулася біла гарячка, він не контролював себе під час нападів, перебуваючи у стані психозу. Рідні приклали хворого до копії ікони, перехрестили, і до вечора той прийшов до тями. Гарячка відступила... Ще один випадок захисту Пресвятої Богородиці трапився з людиною, котра, за Божим Промислом, під час нападу бездомних собак мала при собі копію ікони. Молитва до Небесної Матері врятувала її від каліцтва та інших небезпечних наслідків».

Люди звершують хресне знамення біля ікони Божої Матері у Свято-Миколаївському соборі, благоговійно шепочучи: «Пресвята Богородиця, спаси нас…» Світло виходить не тільки від образу, а й від віруючих, обличчя яких сяють умиротворенням...

Шанована ікона повертається до нас духовною і культурною спадщиною через час і простір. Минаючи століття за століттям, вона являє нам чудесні знамення і милості Божі, що сходять на всіх, хто з вірою торкається святині…