Сей день егоже сотвори Господь!

Велика й благословенна Субота минула... Тіло Вчителя, зняте з Хреста, повите чистою лляною плащаницею, було покладено учнями на холодне кам’яне ложе нового гробу, що висік у скелі Йосип Арімафейський. Він був радником синедріону, таємним послідовником Господа Ісуса Христа. У цю Суботу земля сповнилася великого страху: вона розкрила свої надра для неживого Тіла Владики видимого й невидимого світу. Створена Його помахом, вона упокоїла нетлінне Тіло Того, Хто освятив її з Хреста Своєю Кров’ю, безстрашно й безжалісно пролитою синами людськими. Усе суще оплакувало Владику. Сонце приховало промені, неспроможне дивитися на Розіп’яту Боголюдину, що свідчила про Себе: Я світло для світу (Ін. 8, 12). Земля здригнулася, і камені Голгофи розпалися, викриваючи тим жорстокосердість боговбивць. У цю Суботу все затамувало подих, очікуючи Воскресіння, бо спочивав Тілом у землі Той, Хто був сильніший за смерть.

Як минув день упокоєння, на світанку першого дня тижня, прийшли подивитися гроб слабкі, але наділені безстрашним духом жінки — святі учениці Господа з ароматами в руках для помазання Тіла Вчителя. Ледь зайнявся ранок, коли вони підійшли до саду Йосипа Арімафейського. Вся природа спала тихим сном... Теплий вітер іще не ворушив листя благословенних олив, ще не піднімали своїх прекрасних голівок квіти Палестини, обтяжені дрімотою, ще не прийняла небесна блакить білих горлиць для вранішнього славослів’я Творця, — як здійснилась незбагненна таємниця Воскресіння з мертвих. Про неї благовістить нам у простоті Духа Святого Євангеліст Матвій: І ось стався великий землетрус, бо Ангел Господній зійшов із небес і, приступившись, відвалив камінь від дверей гробу й сів на ньому... (Мт. 28, 2). У той час, як варта, приставлена синедріоном, спала важким сном, Ангели, вічно живі, безтілесні, розумні й святі істоти, з рішучістю й відвагою виконували веління Господа. На вигляд Ангел був як блискавка, і шати його білі, як сніг (Мт. 28, 3). Небожителі і єдиним порухом думки бояться образити Творця, тому сповнені вогненної, росоносної благодаті, що сяє в них і через них. ...Від страху перед ним затряслася варта і стала як мертва... (Мт. 28, 4.) Люди, прикуті помислами до землі, затьмарені невір’ям, відчувають жах від небаченого, від присутності вищих, святих Сил.

Денне світило розсіяло свої промені на пагорби й долини Землі Обітованої, коли вже зійшло Сонце правди — постав з мертвих Господь Іісус Христос. Світло чуттєве зробило безперешкодним повернення мироносиць у Єрусалим, а світло нематеріальне, світло Духа Святого, відвідало їхні розуми й серця, вказало їм ясно й виразно шлях віри, надії й любові в Царство Боже. Це дивовижне Божественне світло зходить у серця наші через таїнство хрещення. Про це світло свідчить любимий учень Христа, дівич і богослов Іоанн: Було Світлом правдивим Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить у світ (Ін. 1, 9). Це світло, ці промені линуть від Сонця правди, Воскреслого Господа, що наказує Своїм чадам: ...Ходіть, поки є світло, щоб не огорнулаа вас темрява: а хто ходить у темряві не знає, куди йде. Допоки світло з вами, віруйте у світло, тож будете синами світла (Ін. 12, 35–36).

Без віри у Воскреслого Христа нема християнства. Ось чому всі супротивники нашої віри завзято намагаються похитнути істину Воскресіння. Кажуть, що Воскресіння не можна розуміти так, як розуміє його християнська Церква — таке розуміння передбачає смерть. Тоді можна думати, що Христос на хресті не помер. Він лише глибоко знепритомнів, а потім отямився у печері. «Ну, і що ж далі?» — запитаємо ми. Далі, вочевидь, Христос підвівся зі Свого ложа, відсунув величезний камінь від дверей гробу і пішов з печери... До цього необхідно додати, що в той же день Господь разом з двома учнями здійснив подорож у селище Емаус, яке знаходилося від Ієрусалима на відстані 60 стадій. Все це настільки неможливо, що припущення про непритомність Господа зводиться до найнісенітнішої вигадки. «Людина з пробитими ногами, — пише доктор медицини Шистов, — не лише не могла б пройти на третій день до Емауса, але, з медичного погляду, вона не могла б стояти на ногах раніше місяця після зняття його з хреста». Крім того, як справедливо зазначають самі раціоналісти, напівживий страдник, який ледве виповз із гробниці, потребував дбайливого догляду і затим зрештою помер, не міг би справити на учнів враження тріумфального переможця над смертю та могилою.

Ми віримо у Воскресіння тому, що після смерті Його бачили воскреслим. Без Воскресіння Христового неможливо пояснити той перелом, який стався в душі апостолів. Адже учні Христа до останнього моменту не знали, навіщо приходив Божественний Учитель, не розуміли Його вчення, застерігали Його від майбутніх страждань. І раптом усього через три дні вони зрозуміли вчення Христа так глибоко, як, може, нікому із наших сучасників не вдалося збагнути. Із слабких, заляканих людей вони раптом стають сміливими, переконаними проповідниками нового вчення, за торжество якого вони віддали своє життя. Жоден факт не лишив настільки глибоких слідів в історії, як цей. Уся історія наступних віків подає розвиток і розповсюдження християнських ідей, центральною з них є звістка про Воскресіння. Якщо звістка про Воскресіння була не більше ніж обманом чи грою уяви, то яким чином усе людство могло перебувати під гіпнозом цієї омани цілі століття? Що б не казали супротивники християнства, ми все ж таки з твердим переконанням і радісною вірою скажемо: «Христос Воскрес!»

У цьому факті Воскресіння Христового — торжество нашої віри, торжество безсмертя. Якщо Христос воскрес, то він не такий смертний, як ми. Якщо ж Він не воскрес, то Він, звичайно, лише людина, а не втілення Божества. Якщо Він не воскрес, то ми маємо право сумніватися в усіх Його чудесах, у всьому тому, що Він казав про Самого Себе. Якщо ж Він воскрес, то це чудо з чудес, перед яким бліднуть усі інші євангельські чудеса. Без Воскресіння Христового неможливою була б і проповідь апостолів, яка мала за основу віру у Воскреслого Господа і розповсюдила її по всьому світу.

Якщо Христос не воскрес, то ми змушені визнати дещо жахливе, неймовірне, а саме: фарисеї, книжники та першосвященики були праві. Син же Людський був неправий. Варто лише відмовитися від Воскресіння, — потрібно буде відмовитися і від Праведного, Святого Бога, не можна більше вірити в перемогу правди і добра. Як може йтися про перемогу взагалі над злом, над неправдою, якщо Христос не воскрес?

Воскресіння Христове є, зрештою, торжеством безсмертя. Тут життя восторжествувало над смертю. Якщо Христос не воскрес, то ми могли би стверджувати, що закон смерті непереможний. Без Воскресіння Христового думка про безсмертя, таким чином, лишалася б завжди під великим сумнівом. Але якщо один Син Людський воскрес, то, значить, безсмертя — не мрія, не фантазія; значить воно можливе у вічності як дійсний факт, і в цьому ми маємо незаперечну запоруку і нашого безсмертя — безсмертя усіх синів людських. Ми можемо вірити, що і ми воскреснемо слідом за Христом.

В Великодню ніч благочинний Чуднівського округу протоієрей Андрій Змієвський звершив пасхальну заутреню та літургію в Свято-Різдва Богородичному храмі містечка Чуднів. Після урочистого богослужіння було звершено освячення пасок та яєць.