Вшанування пам'яті голодомору 1932—1933 рр.

Голод, що поширювався протягом 1932-33 рр., набув найстрашнішої сили на поч. 1933 р. За підрахунками дослідників, в Україні щодня помирало голодною смертю 25 тис. осіб, щогодини — 1 тис, щохвилини — 17людей.

Трагічною була доля селянських дітей, котрим випало відчути на собі пекло Голодомору. Любарщина, як більш селянська, на собі відчула увесь тягар цієї трагедії бо поховала у своїй землі більше трьох з половиною тисяч людей. "Була весна 1933 р., — згадує один із очевидців, — білим цвітом цвіли вишні, яблуні, були погожі весняні теплі дні, але сільські діти не бігали, не гралися, а сиділи попід тинами з попухлими ногами, складеними в калачик. У той час у кожному класі сільської школи висів лозунг: "Спасибі товаришу Сталіну за щасливе дитинство!"

Загалом у 1932—1933 рр. в Україні загинуло від 7 до 10 млн. осіб. Особливо болісно лихо відобразилося на дітях: у багатьох селах після голоду закривалися школи — їх більше нікому було відвідувати. Тим самим підривалася етнічна основа становлення української нації, знищувався прошарок, від якого залежали процвітання суспільства, здатність його до розвитку.
Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За масштабом, жорстокістю, цинізмом і організованістю з боку влади та наслідками для майбутніх поколінь він не має аналогів в історії людства.

Вшанувати пам'ять померлих у цій трагедії зібрались мешканці Любарського району біля новозбудованого меморіалу “Жертвам голодомору”. Хресною ходою духовенство разом з адміністрацією району пішли до місця вшанування загиблих де і розпочалась заупокійна служба. По закінченню богослужіння свою жалобу висловили представники влади, дорослі та молодше покоління, і вшанували пам'ять своїх односельців.